„Україн у нас не шість”. Бабуся розповідає про „Лиса”

„Україн у нас не шість”. Бабуся розповідає про „Лиса”

Додано: 
Zdjęcie: Jewhen Kułyk
Zdjęcie: Jewhen Kułyk Джерело: Archiwum prywatne
У підлітковому віці він конструював безпілотники і хотів вступити до армії у віці 16 років, але отримав відмову через свій вік. Він пройшов суворий відбір до Французького іноземного легіону, але повернувся захищати свою Батьківщину. Редакція Wprost Ukraine поспілкувалася з бабусею „Лиса” – солдата Збройних сил України, легіонера і патріота, який загинув під Бахмутом 12 січня.

Від початку повномасштабного вторгнення російських окупантів на суверенні території України в країні немає для без новин про поранених та вбитих на фронті військовослужбовців. У боротьбі з загарбниками гинуть віддані патріоти своєї Батьківщини – чиїсь сини, батьки, внуки та друзі. Одним із полеглих військових є й Євген Кулик „Лис” – боєць Французького легіону, який віддав своє життя за Україну 12.01.2023 року під Бахмутом. Редакція Wprost Ukraina поговорила з бабусею захисника, яка досі переживає смерть онука.

„Він вже тоді порівнював, як вели бій німці”

Євгена змалечку виховували мама, бабуся та дідусь. Саме вони підтримували його у всіх інтересах та спробах пізнати себе. Бабуся Любов розповідає, яким захисник був у дитинстві. „Женя ріс дуже активним хлопчиком. Дитячий лікар нам говорим, що це гіперактивність і нам буде важко. Ще до школи він почав відвідувати гурток з конструювання маленьких безпілотників. Десь у 3 чи 4 класі він вже їх запускав. Ми з мамою підтримували його, купували мотори, а безпілотники він робив самостійно. Женя також цікавився архіологією. В нього були металошукачі, за допомогою яких він знаходив залишки від Другої світової війни”,– розповідає бабуся.

Також бабуся пригадує, що Євген читав воєнну літературу. Не художні твори, а „історії людей, які керували на війні”. „Дуже любив розповіді маршалів. Нам було дивно, але він вже тоді порівнював як вели бій німці та інша сторона”, – пригадує.

„Знову заговорив про армію Європи”

Як згадує бабуся, бути військовим було покликом його серця. У родині вже були військові, а саме французький легіонер, який був льотчиком в Ірані і загинув на війні. „Ми розуміли, що зов крові дуже сильний. Вже тоді помітили, що він не буде водієм чи вчителем. У 5 класі, коли ми ходили у тир разом з Женею мені сказали: “У вас внук снайпер!” – згадує Любов.

Ще підлітком хлопець почав приносити грамоти та медалі зі стрільби. У родині розуміли, що це саме те, що його дуже цікавить. „У 9 класі я запитала Женю, ким він хоче бути. Тоді вже почалася окупація українських територій (ред – Криму, частини Донецької та Луганської областей) Він довго мовчав, а потім сказав: “Бабусь, я солдат”.

Євген з 16 років ходив у воєнкомат, де йому відмовляли через вік. Рідні згадують, що його це дуже ображало і тоді він сказав, що Європа його візьме. „Ми сміялися. Він все ж таки вступив на службу в Житомирі, у 95 повітряно-десантні війська, а потім знову заговорив про армію Європи. Проте про свої плани не говорив”, – додає бабуся.

Zdjęcie Jewhena Kułyka, Francja

„Це була перемога. Він плакав від щастя”

Про те, що хлопець вирішив вступати на службу у Французький іноземного легіон його родина не знала. Євген сказав, що поїде у відпустку у Францію, а потім зв'язок з ним обірвався. Лише через місяць дізналися, що він проходить відбір. „Нам зателефонував хлопець з Молдови, який не пройшов відбір і міг зв'язатися з нами за проханням внука. Вступала тисяча хлопців з 136 країн. З тисячі залишилось сто. Зі ста залишилося 19. Женя потрапив у четвірку і був зарахований. Це була перемога. Він плакав від щастя і говорив, що він українець і тому може все”, – пригадує бабуся.

Євген говори, що вступ не дався легко. Проте він не здавався та наполегливо вчився новому. Вже через рік вільно володів французькою. Через три роки отримав звання капрала і почав тренувати молодих солдатів. Євген був кавалером трьох орденів Франції за участь у бойових діях на Карибах та в Африці. Саме там він зустрів повномасштабне вторгнення Росії.

Про переживання та відданість своїй країні згадує і його товариш із Французького іноземного легіону, що також у той час перебував в Африці. За словами бійця, Євген ніколи не забував про рідну домівку і душею і серцем був в Україні. „У нього завжди був український прапор із собою, навіть у Африці. Коли ми їхали пустелею, то зустріли машину Вагнер. В них не було особливих позначок, проте був намальований триколор. Женя тоді без роздумів дістав український прапор і закріпив його на видному місці. Легіон багато втратив, коли він пішов”, – зазначає його товариш.

Не закінчивши місію Лис повернувся в Україну. Будучи найкращим снайпером легіону, кулеметником-наводчиком та коригувальником дронів він усвідомлював, яку користь може принести у боротьбі з російською армією. „Він не міг спати та їсти, коли йшли бої за Київ. Ми знали, чим це закінчиться, проте думали, що він буде навчати солдат, маючи такий колосальний досвід. Але він залишився собою і пішов на передову”, – пригадує бабуся.

„Як я буду дивитися матерям, які поховали своїх синів, у вічі”

Попри те, що Євгену приходило багато пропозицій щодо курсів та тренувань, які він міг би проводити для військовослужбовців ЗСУ, всюди слідувала відмова. Бабуся згадує, що мама й дідусь вмовляли його не йти на лінію фронту, але рішення Лиса було непохитне. „Він говорив про обов'язок, совість, про те, що треба бути там, де ти потрібен. Коли дідусь просив його не йти, він сказав: „Як я буду дивитися матерям, які поховали своїх синів, у вічі”. На слова, що мама залишеться одна, відповів, що Україн у нас не шість. Це були його останні слова у нашому дворі”.

Євген Кулик „Лис” був командиром 1 відділення 3 роти 3 ОШБ. Помер 12 січня 2023 року у віці 23 років у боях за Бахмут. За словами побратимів, він не покинув позиції та до останнього протистояв російським загарбникам. Наразі бійцю присвоєно орден „За мужність” та відзнаку „За вірність України”. Родина захисника звернулася до Президента України з клопотанням про присвоєння йому звання „Героя України” – найвищого почесного звання країни. Підтримати петицію можуть виключно громадяни України, перейшовши за посиланням.

Autor: Anastasija Bohdan
Джерело: Wprost
Powyższy artykuł, którego autorem jest Anastasija Bohdan dostępny jest na licencji Creative Commons Uznanie autorstwa 4.0 Międzynarodowa. Pewne prawa zastrzeżone na rzecz Fundacji Tygodnika Wprost. Utwór powstał w ramach zadania publicznego zleconego przez Prezesa Rady Ministrów. Zezwala się na dowolne wykorzystanie utworu, pod warunkiem zachowania ww. informacji, w tym informacji o stosowanej licencji i o posiadaczach praw.

Pomoc Ukrainie

Projekt www.wprostukraine.eu został sfinansowany w kwocie 4 030 296,40 zł (słownie cztery miliony trzydzieści tysięcy dwieście dziewięćdziesiąt sześć złotych i czterdzieści groszy), co stanowi 79,74% wartości zadania publicznego, przez Kancelarię Prezesa Rady Ministrów w ramach zadania publicznego „Pomoc ukraińskim dziennikarzom i społeczności ukraińskiej w Polsce – popularyzacja wiedzy i budowanie świadomości społecznej uchodźców z Ukrainy”, realizowanego pod nazwą „ETAP 3 Projektu – Pomoc Ukrainie”. Całkowity koszt zadania publicznego stanowi sumę kwot dotacji i środków, wynosi łącznie 5 054 597,40 zł (słownie: pięć milionów pięćdziesiąt cztery tysiące pięćset dziewięćdziesiąt siedem złotych i czterdzieści groszy). Dotacja KRPM została udzielona na podstawie ustawy z dnia 24 kwietnia 2003 r. o działalności pożytku publicznego i o wolontariacie.

Ініціатива, яку фінансує Fundacja Tygodnika WPROST в рамках програми: Допомога українським журналістам