Не дивлячись на те, що в Україні триває війна, організовується багато освітніх і благодійних заходів: природники, виставки, навчальні лекції та арт-терапії. Зібрані кошти з них відправляються на потреби військових або сімей переселенців. „Wprost Ukraine” вдалося поговорити з представниками трьох різних організацій з різних частин України, щоб дізнатися, як проходить процес організації подій. Студенти поділились думкою, щодо змін, які зауважили в українському суспільстві після початку повномаcштабної війни.
Реалізація заходу. Скільки людей приймає участь?
Зазвичай, як розповіли наші співрозмовники, в організації цих заходів працює від 4 до 40 студентів. Все залежить від масштабу події.
– Взагалі у нас з команди залишилося 4 людини, які були у всіх проектах, а над заходом, який відбувся 28 серпня працює 9 людей, – говорить Микита, засновник проекту „В Лапках”, що знаходиться у Кривому Розі. Студенти з організації “В Лапках” проводять творчі вечори, кінопокази українського кінематографа та виставки-перфоманси у своємо місті.
У Львові активно проводить різні івенти організація УСС. „Українські Студенти за Свободу” — громадська організація, яка захищає, популяризує ідеї лібералізму в Україні. Про подробиці роботи під час війни розповіла Дарина, голова осередку УСС міста Львів.
– (УСС - ред) налічує приблизно 70 людей, з них активних десь половина. З початку повномасштабного вторгнення у нас були проекти, з допомогою яких люди об'єднувалися. Ми хотіли залишатися активними у Львові і приймали членів УСС з Харкова, Києва та інших областей, які були під вогнем, – сказала Дарина.
Як з'являються ідеї для заходів?
Зі слів організаторів, ми бачимо, що це дуже органічний процес, де кожен може запропонувати тему, яка є цікавою для нього і отримати підтримку з боку однодумців. Дуже часто це відбувається спонтанно, під час розмови.
– Нещодавно ми проводили лекторій про демократію. Одна дівчинка з організації просто поїхала по обміну навчатися в Данію на декілька тижнів. Вона познайомилася з багатьма крутими організаціями і в неї виникла думка зробити такий захід про демократію онлайн, куди ми могли б запросити цих лекторів з Данії, – розповіла Дарина.
– Мій друг, студент філософії із Києво-Могилянської академії, дуже розумна людина запропонував провести захід. Він хотів пояснити своїм друзям,бо на перші івенти приходили саме наші знайомі,чому життя в Росії є жахливим з філософської, економічної та політичної точки зору, – розповідає власниця коворкінг простору у Києві Елизавета.
Як виглядає шлях від ідеї до реалізації?
Студенти контролюють організацію таких заходів від початку до кінця.
– Шлях від ідеї до організації може бути дуже різний за часом та ресурсам. Поясню на прикладі проекту “Шум”– говорить Микита з організації “В Лапках”. – На початку з'явився задум. Ми почали думати, як це буде виглядати, продумувати ціль. Потім ми починаємо шукати локацію. Після цього ми вже продумуємо які будуть митці, актори, бо це буде виставка-перформанс, де будуть не тільки картини, а також актори. Інколи все дуже просто знаходиться, а інколи навпаки – дуже важко, бо плани змінюються і треба швидко шукати рішення проблеми.
Волонтерство під час війни
Також виникає питання, де під час війни знайти людей, які захочуть долучитися до організації благодійних акцій, кошти від яких передаються на потреби української армії. – Загалом це наші знайомі спікери і лектори, яких ми вже чули на інших заходах або наприклад це наші викладачі. Особливо у Львові дуже багато викладачів з університетів, яких ми запрошуємо, – пояснила Дарина з УСС.
Але сила соціальних медіа також стануть в нагоді. – Бажаючих брати участь у наших заходах ми знаходимо через Instagram або через друзів. Багато охочих долучаються через опитування в соціальних мережах. Іноді шукаємо в медіа просторі,але це рідко, бо ми найчастіше залучаємо молодих митців, – відповів Микита.
Аби займатися волонтерством та присвячувати стільки часу на організацію заходів необхідно почути поклик в середині себе. Кожен з наших розмовців обрав саме такий шлях, але обставини у кожного були різні.
— В певний момент, я просто змучилась просити у всіх гроші. Просити у іноземців, у українців і я подумала, що треба генерувати гроші, а не просити їх постійно. Тому ми подумали, що треба відкривати бізнес. Він буде генерувати кошти і тоді ми зможемо забезпечуватися. Ми зрозуміли про таку необхідність в середині квітня. Я написала своїй подрузі, віце-президенту Erasmus Student Network, і сказала, що через тиждень хочу відкрити коворкінг, і треба допомогти зробити дизайн. Це було шалено! – розповідає Ліза про свій простір в Києві.
– Насправді у нас найактивніший осередок в Києві. Потім Харків, але осередок зараз не функціонує, бо його члени знаходяться у різних точках України і світу. Саме тому Львів став своєрідним хабом для волонтерів. Якщо порівнювати західні осередки, такі як – Tернопіль, Івано-Франківськ, Житомир, то вони є можливо не кількісно, але якісно розвинутими за східні, в міру того, що дуже багато студентів їде навчатися саме в ці міста. Є також маленькі осередки в Маріуполі. У Сіверодонецьку одна людина була наша, але так як там немає так багато студентів, як на західних областях, то і осередки менш розвинуті, – коментує Дарина.
Збір грошей для військових
Часто маючи лише задум і нестримне прагнення ділитися та допомагати українські студенти збирають гроші, щоб забезпечити військових на лінії фронту і просувати демократичні ідеї в суспільстві. – Ми відкрилися 1 травня. З цього часу на заходах нам вдалося зібрати близько 43 тисяч гривень. Знаю, що це не так багато, як би нам хотілося, але ми стрімко розвиваємося та активно допомагаємо, збираємо на потреби ЗСУ та вимушених переселенців, – підсумувала Єлізавета.
"Розумієш, що відбуваються зміни"
Наші співрозмовники також розповіли про свої відчуття та спостереження щодо змін у суспільстві та їх оточенні. – Люди по іншому реагують на наші заходи. Мені здається люди радіють, бо з початку повномасштабного вторгнення багато місяців ми просто боялися і не знали, що буде далі, а коли людина бачить, що місто оживає,проводяться освітні та благодійні заходи, вона розуміє, що життя триває, – зазначив Микита.
– Я вважаю, що ми змінюємося, – розповідає Елізавета. – Ми стаємо більш вимогливими з одного боку, тому що ми знаємо як нас можуть надурити. Ми знаємо хто такі росіяни та яка небезпека нас може чекати, якщо ми не будемо вільними. З іншого боку ми стаємо також більш добрими і відкритими. Ми забули, як це – боятися, тому що це стало неважливим. Ми забули наші ліміти.
