Каріна – українка з польським корінням. Вона народилася в Києві і вже дорослою переїхала до Польщі, де живе зі своїм чоловіком. Вона досі з ностальгією згадує свій родинний дім. Жінка професійно займається плануванням подорожей, а в Instagram продає власний путівник про те, як вийти заміж у місті Сакартвело (Грузія).
Катерина Орда, Wprost Ukraine: Що здивувало Вас у Польщі, коли Ви переїхали сюди?
Каріна: Можу сказати, що я дуже поважаю поляків за їхнє ставлення до історії, пам'ятників, архітектури та природи. Мені подобаються польські національні традиції, парки та кухня гуралів. Якщо говорити про щось приземлене, то мене здивувала кількість якісних інтернет-магазинів зі швидкою доставкою. Здавалося б, дрібниця, але дуже зручно.
Хочу зазначити, що моя мама, хоч і записана в документах як українка, має польське коріння.
Як Вас виховували батьки? Як українку чи як польку?
Мене виховували як українку. Це довга історія. Моя бабуся та її односельчани в дитинстві розмовляли польською мовою. Іноді через це їх ображали українські діти з іншого села. Ця витівка призвела до того, що в 11 років моя бабуся перестала розмовляти польською мовою і почала використовувати українську, щоб уникнути неприємних ситуацій.
Я завжди знала, що маю польське коріння. Я людина, яка дуже цінує і цікавиться такими речами. У 18 років я вирішила „повернути” польське Різдво спеціально для своєї бабусі. Приготувала страви, які їдять поляки в ці дні. Я бачила, як це її тішило.
Багато українців вважають поляків холодними та обережними у спілкуванні з іншими. Це стереотип?
Якщо говорити про ставлення, то воно справді іноді буває холодним. І я б не сказала, що це стереотип, але водночас це не означає, що так можна охарактеризувати всю польську націю.
Основною проблемою є відсутність діалогу. Якщо поляки чи українці не хочуть говорити, виникають проблеми. Згадується минуле, і на основі цього часто робляться несправедливі судження. Звичайно, є багато польсько-українських родин як у Польщі, так і в Україні. Є люди, які добре спілкуються між собою, приятелюють, бо мир і взаємоповага між народами вибудовуються тільки у такий спосіб.
Що Ви маєте на увазі, говорячи про минуле?
Я, звичайно, маю на увазі Волинь. Це питання не можна ігнорувати або говорити, що цього ніколи не було. Я б щиро радила усім українцям, які розмовляють польською мовою, прочитати книгу Пьотра Зиховича „Українці”. На мою думку, автор адекватно представив погляд на історію відносин між Польщею та Україною.
Говорячи про історичне тло, я мала на увазі не лише Україну. Протягом тривалого часу Польща піддавалася нищенню. Люди вивчали рідну мову в підпіллі, чинили опір постійним поділам. Друга світова війна стала для поляків особливим стражданням. Можливо, саме ці події зробили їх близькими за духом. Хочу уточнити: я не суджу про це в негативному контексті. І я також певною мірою узагальнюю.
Ви помітили, що ставлення поляків до українців змінилося?
У перші дні, коли Росія повномасштабно напала на Україну – так. Але з України приїхали інші люди. Поряд з розумними і працьовитими, були хитрі і підступні нероби. Я думаю, що зараз поляки, можливо, трохи втомилися від нас, а ми багато в чому втомилися від війни. І це теж треба розуміти. Це сумний цикл світових подій.
Які, на Вашу думку, позитивні риси польського менталітету?
Позитивна риса польського менталітету – це їх вміння берегти свою націю та цінності своєї Батьківщини. Вони пишаються нею.
Якби Вам потрібно було описати поляків і Польщу кількома словами, що б Ви сказали?
Патріотизм, віра і прекрасна природа!
